Житомирщина – край працьовитих людей, які несамовито віддають всього себе праці, але й відпочивати жителі регіону вміють щиро і від душі. Загалом мешканці краю, як і всі ті, хто має паспорт громадянина України, відпочивають по-справжньому, та так, що для мешканців деяких країн такий відпочинок нагадує тортури. Безсумнівно, що традиції свят на західній і східній Україні докорінно відрізняються, зрештою як на північній і південній. Нові часи диктують нові правила, які дарують нам нові традиції, та попри це вони частково зберігаються, а деякі трансформуються в нові зі збереженням своєї автентичності. Далі на zhytomyrski.info.
Однією із стереотипних думок, щодо святкування Нового Року і Різдва на Житомирщині, як і загалом в Україні, є широке застілля зі вживанням оковитої в великих об’ємах, та не так все однозначно, як здається на перший погляд.
Традиції минулих поколінь
Для багатьох певне то стане відкриттям, але правила і традиції минулих поколінь крокували пліч-о-пліч з язичницькими обрядами і їх витоки датуються дохристиянськими часами. Якщо бути точнішим, то попередні покоління святкували Різдво світла Божого і це свято вважалося чи не найголовнішим серед всіх інших.
В усіх аспектах святкування Різдва невід’ємно зачіпалися теми світу, Бога, сонця і всіх інших моментів, починаючи від філософських колядок, закінчуючи обрядами.
Частково підхід до святкування Різдва і Новорічних свят на Житомирщині змінився з хрещенням русі, простішими словами з приходом християнства. Всі традиції, пісні і обряди отримали нове значення.
Кожен регіон України має свої, відмінні від інших, традиції, а існують і ті, які вважалися універсальними і спільними для будь-якого регіону. До спільних можна віднести вертепи, колядки, забави і частування на Святу вечерю. Зі різними даними, страви в різних куточках України готували в різних кількостях, сім, дванадцять, або тринадцять. Поліська земля завжди притримувалася саме другої цифри і це абсолютно не дивно. Невід’ємними елементами на столі мали бути кутя, узвар і дідух біля ікони, яку традиційно розміщували в кутку домівки.
Особливу увагу приділяли померлим родичам і, як правило за чотири тижні до Різдва виконувалися всі хатні роботи, щоб все блищало, як нова копійка. Сучасному поколінню то буде в дивину, але більшою мірою колишні полісяни намагалися побілити хати, щоб сліпило очі.
Дідух – один з найважливіших компонентів свята, якого в різних регіонах називали “дід”, “коляда”, та наш край звик називати цей елемент Різдва саме “дідух”. Він завжди був уособленням Бога, який зовні нагадував сніп із соломи.
Прискіпливо наші предки завжди ставилися до колядок, які дійшли й до сьогодення, але то два різних поняття, якщо порівнювати з минулими епохами. За виконання таких пісень виконавці отримували солодощі, калачі, а згодом до того переліку додали й символічні кишенькові гроші.
Наші предки на Поліссі вірили, що суттєво на життя в майбутньому впливатимуть формулювання фраз, які передавалися з уст в уста. Даними цитатами можна було написати підручник, що був би товстішим за славетного “Кобзаря”.
Сучасність
Побачити на новорічні свята компанії людей, які ходять вулицями міст у традиційних вбраннях з вертепом, або ж домівку з дідухом, чи процес побілки хати, швидше за все такі випадки із розряду подій “червоної книги”. До наших років, більшою мірою, дісталися, хіба що колядки та й ті завершуються врученням далеко не простих фінансових винагород колядникам. Невід’ємно нас поєднує з минулими епохами широке застілля і жага збиратися великими родинами, щоб просто переконатися, що в родичів все в нормі. Саме цей момент вкотре розкриває нашу націю, як щиру, справжню і цю традицію безумовно буде збережено, як мінімум, а як максимум, примножено.