Ім’я Олега Ольжича, українського поета, археолога та політичного діяча, увійшло в історію. Детальніше про його вклад у розвиток літератури на zhytomyrski.info.
Факти з біографії Олега Ольжича
Олег Олександрович Кандиба, таке справжнє ім’я Олега Ольжича, народився 21 липня 1907 року (за старим стилем – 8 липня) у Житомирі у родині письменника Олександра Кандиби, який творив під псевдонімом Олександр Олесь та вчительки Віри Свадковської.
Протягом 1912-1919 років родина поета мала достаток та проживала у будинку, розташованому на перетині вулиць Антоновича (Горького) та Івана Федорова. Протягом 1919-1923 років Ольжич проживав у Пущі-Водиці неподалік столиці, де навчався у трудовій школі, втім, завершив навчання у Празі. У кінці 1922 року родина роз’єдналася на час, і поет разом з матір’ю переїхав до Берліну. У січні 1923 році там він зустрівся з батьком Олександром Олесем, якому довелося виїхати до Австрії у 1919 році.
У 1923 році родина поета змінює місце проживання та переїжджає у Прагу, втім, восени цього ж року їм довелося знову роз’єднатися. Олег Ольжич же потрапляє на курси Українського Громадського Комітету, які у 1924 році завершив із відзнакою, таким чином отримує право відвідувати будь-який вищий навчальний заклад безкоштовно у ролі вільного слухача. Тож Олег Ольжич приймає рішення записатися на літературно-історичний відділ Українського високого педагогічного інституту імені Драгоманова та паралельно відвідує лекції в Українському вільному університеті. Попри те, що документи із його студентських років не збереглися, залишилися спогади колег та вчителів поета. Окрім цього, Олег Ольжич записується на філософський факультет Карлового університету у якості вільного слухача, а у 1926 році складає екзамен з латині та отримає статус студента навчального закладу.
Попри активне навчання, Олег Ольжич не забуває і про громадську діяльність. Так, поет отримує членство у Пласті в Празі. Цей період позначився на творчості митця, у його доробку є вірш “Пластовий капелюх”. Одночасно із пластовим періодом, розпочинається наукова робота Ольжича, зокрема, у галузі археологічних розкопок на території Чехословаччини та Західної України.
Поет займається також науковою та педагогічною діяльністю
Протягом 1931-1940-х років Олег Ольжич активно займається науковою та педагогічною діяльністю. У цей час світ побачили його наукові праці, надруковані у різних виданнях. Також Ольжич співпрацює із Гарвардським університетом
1931—1940 роки — період інтенсивної наукової і академічно-педагогічної діяльності О. Кандиби, час появи його основних наукових праць у різномовних наукових виданнях, його кількарічної співпраці з Гарвардським університетом і УВУ. Цей період також охоплює заходи з організації Українського Наукового Інституту в Америці.
Протягом 1941-1944 років Ольжич обіймає посаду члена Археологічної комісії Наукового товариства імені Тараса Шевченка. Попри те, що Кандибі довелося знаходитися у підпіллі, разом з тим він займався пошуком та збором фольклорних та історичних джерел, при цьому співпрацюючи з науковцями із Західної та Східної України. У 1930 році Олег Ольжич отримав звання доктора філософії, адже захистив дисертацію на тему «Неолітична мальована кераміка Галичини».
Протягом 1930-1932 років Олег Ольжич працює на кафедрі археології Українського Вільного Інституту. У червні 1932 року поет займається археологічною діяльністю “в полях” та розкопує поховання часів бронзового віку біля Праги.
Літературна діяльність Ольжича
На початку 1930-х років Олег Ольжич постає як глибинний та талановитий поет. У ці часи він співпрацює із львівськими періодичними виданнями, зокрема, із “Літературно-науковим вісником”, “Вісником”, “Обрієм”, “Напередодні”, а також із празькими “Студентським вісником” та “Пробоєм”.
1935 року у Львові виходить друком поетична збірка Олега Ольжича “Рінь”, а 1940 року побачила світ збірка “Вежі”, видана у Празі.
У 1940 році, у цей час, коли відбувається розкол Організації Українських Націоналістів, Олег Ольжич очолює один із відділів на території Правобережної України, а саме у Києві, перебуваючи у фракції мельниківців.
У листопаді 1941 року Олег Ольжич виступає співзасновником Української національної ради, яка працювала під керівництвом економіста Величківського. Після того, як рейхскомісаріат у 1941 році забороняє діяльність Організації Українських Націоналістів і вона переходить у підпілля, Ольжич переїздить до Львова, де одружується на доньці літературознавця Білецького.
1944 року Олега Ольжича схопили гестапівці, відбувається це у Львові. У червні 1944 року поета було до смерті закатовано у концтаборі Заксенгаузен.
У 1946 році, вже після загибелі Олег Ольжича, виходить друком його поетична збірка під назвою “Підзамчя”.
Олегу Ольжичу вдалося не лише зберегти, а й популяризувати українську літературу за межами країни
У той час, коли українську літературу та культуру зокрема всіляко нищили “реформами”, голодомором та репресіями, Олег Ольжич своєю творчістю закликав зберігати традиції українського народу, та попри усі небезпеки, боротися за свободу, можливо, навіть якщо доведеться покласти життя за ідею вільної нації.
Олег Ольжич належав до покоління першої еміграційної хвилі, яке зуміло не тільки зберегти, а й примножити українську культуру за кордоном, коли на так званій материковій Україні найкращі традиції українського народу руйнувались репресіями, голодомором, добре продуманими “реформами”. Усією своєю творчістю Ольжич прагнув утвердити героїчний світогляд, пропагував думку, що кожен громадянин має здобувати свободу, можливо, навіть ціною власного життя.
Поезії Олега Ольжича – сповідь хороброго воїна
Вірші Олега Ольжича, натхненні ідеями боротьби за незалежність та цілісність, виходили друком у емігрантських періодичних виданнях, переважно у львівському журналі “Вісник”.
Попри те, що поетичні збірки Олега Ольжича “Рінь”, “Вежі”, “Підзамчя” мають зовсім різний зміст та форму, вони об’єднані нотами визвольної боротьби. Зокрема, збірка “Вежі”, яка складається із двох поем “Городок. 1932” і “Незнаному Воякові”, має відмінність у тому, що її спрямування – політичне та ідейне.
Посмертна збірка віршів “Підзамчя” завершує творчі експерименти Олега Ольжича, які відбувалися у ході роботи над збірками “Рінь” та “Вежа”.
Так, творчість Олега Ольжича – це монолог хороброго воїна, який стоїть до останнього та розуміє, що шлях до свободи можна прокласти лише ціною власного життя.