Коли ми чуємо це ім’я, у пам’яті зазвичай спливає стандартний портрет із підручника літератури: сумний погляд, сувора зачіска та ореол вічної хвороби. Проте за цим стереотипним образом ховається справжня бунтарка, інтелектуалка європейського рівня та жінка з бездоганним смаком, яка випередила свій час на десятиліття. Повна біографія та шлях становлення легенди детально описані в матеріалі Неймовірні українки: Леся Українка, а в цій статті ми пропонуємо поглянути на Ларису Косач під іншим кутом — як на трендсеттерку своєї епохи та феномен, що змінив українську культуру назавжди. Далі на zhytomyrski.
Аристократка духу, а не селянка
Радянська пропаганда роками намагалася зліпити з Лесі Українки образ “друга робітників і селян”, спрощуючи її походження та стиль життя. Насправді ж Лариса Косач належала до справжньої еліти. Вона була дворянкою, донькою успішного юриста та відомої письменниці Олени Пчілки. У їхньому домі панувала атмосфера високої культури: вечори класичної музики, домашні театральні вистави, дискусії про світову політику.
Леся отримала блискучу домашню освіту, яка за рівнем значно перевершувала тодішні гімназії. Вона вільно володіла основними європейськими мовами: англійською, німецькою, французькою, італійською, польською, болгарською, а також давньогрецькою та латиною. Це дозволяло їй читати світову класику в оригіналі та робити переклади, відкриваючи для українців твори Гейне, Гюго та Байрона. Вона була “людиною світу” задовго до того, як це стало мейнстримом.
Справжня Cosmopolitan Girl XIX століття
Географія її подорожей вражає навіть сучасних тревел-блогерів. Через необхідність лікування та жагу до пізнання, Леся Українка об’їздила пів світу. Відень, Берлін, Венеція, Женева, Тбілісі, Каїр, Олександрія — це лише частина міст, де вона жила і творила. Вона вбирала в себе культуру Європи та Сходу, що згодом яскраво відобразилося в її творчості (“Лісова пісня”, “Одержима”, “Камінний господар”).
Перебуваючи за кордоном, вона не просто лікувалася, а активно інтегрувалася в культурне життя: відвідувала оперні театри, музеї, галереї, слідкувала за останніми літературними новинками. Її листування з рідними — це зразок епістолярного жанру, де побутові деталі переплітаються з глибоким філософським аналізом побаченого. Леся була тим містком, який з’єднував Україну з великим світом, доводячи, що українська культура є невід’ємною частиною європейського контексту.
Кохання, що сильніше за смерть
Особисте життя поетеси — це історія великої пристрасті та глибокого трагізму, яка розбиває міф про неї як про “асексуальну ікону”. Її стосунки з Сергієм Мержинським стали легендою. Це було кохання двох поранених душ. Коли Мержинський помирав у Мінську, Леся, нехтуючи власною хворобою та осудом суспільства (адже вони не були одружені), поїхала до нього, щоб бути поруч в останні хвилини. Саме там, біля ліжка коханого, за одну ніч вона написала драматичну поему “Одержима”. Це був акт неймовірної сублімації болю у мистецтво.
Пізніше в її житті з’явився Климент Квітка — чоловік, який обожнював її та робив усе можливе, щоб продовжити життя коханої. Він продав усе своє майно, щоб оплатити лікування Лесі в Єгипті та Грузії. Їхній союз був прикладом партнерства та взаємної поваги, де двоє людей об’єднані спільною метою — збереженням української культури (саме Квітка записав на фонограф голос Лесі та безліч народних пісень).
Фемінізм та “Нова жінка”
Леся Українка була феміністкою у найшляхетнішому розумінні цього слова. У своїй творчості вона зруйнувала патріархальний шаблон української літератури, де жінка зазвичай зображувалася або як покритка, або як берегиня домашнього вогнища. Героїні Лесі — це сильні, вольові особистості, які здатні кинути виклик суспільству, обставинам і навіть богам.
Вона сама була втіленням концепції “нової жінки”: фінансово незалежна (заробляла перекладами та публіцистикою), інтелектуально розвинена, з активною громадянською позицією. Вона не боялася висловлювати думки, які йшли врозріз із загальноприйнятими нормами, і відстоювала своє право на самовираження як у творчості, так і в житті.
Стиль, що надихає
Варто згадати і про візуальний образ письменниці. На фотографіях ми бачимо елегантну жінку, вбрану за останньою модою того часу. Вишукані сукні з мереживом, стильні капелюшки, блузи з жабо — Леся мала чудовий смак. Вона вміла поєднувати європейські тренди з елементами українського строю, створюючи унікальні образи. Це ще раз підкреслює, що любов до національного не означає відмову від сучасності.
Леся Українка довела, що фізична слабкість не означає слабкість духу. Її знамените “Contra spem spero” (Без надії сподіваюсь) стало гаслом для багатьох поколінь. Вона навчила нас сміятися крізь сльози і не здаватися навіть тоді, коли весь світ, здається, проти тебе. Вона залишається сучасною, актуальною і неймовірно цікавою жінкою, чия спадщина ще довго надихатиме нас на нові звершення.