Відомі науковці Житомира

У Житомирі народилися та працювали відомі в Україні та світі науковці. Детальніше про їхній життєвий шлях, винаходи, розробки та діяльність загалом розповість Житомирські.інфо.

Сергій Корольов

Український вчений, науковець, який народився у Житомирі. Працював у галузі ракетобудування та космонавтики.

Сергія Корольова прийнято вважати зачинателем галузі практичної космонавтики. Так, зокрема, він очолював ракетну програму СРСР, а також завдяки його діяльності  запущено перший штучний супутник Землі та перша людина полетіла у космос. 

Біографічна довідка

Академік народився у родині уродженця Білорусі, Павла Корольова, який за фахом був викладачем та працював у першій гімназії Житомира та доньки українського купця родом з Ніжина Марії Миколаївни. 

Оскільки стосунки батьків не склалися і шлюб було розірвано, починаючи із трирічного віку Корольов проживав у Ніжині у бабусі з дідусем. 

Матір Сергія Корольова здійснила свою мрію та розпочала навчання на Київських вищих жіночих курсах, час від часу їздила до сина та працювала у канцелярії у тому ж самому навчальному закладі.  Втім, курси було перебазовано до Саратова. Батьку натомість забороняли бачитися з сином, тож він відстоював своє право займатися вихованням Сергійка через суд, у результаті лише отримав “можливість” допомагати сину фінансово. 

Про дитинство Корольова відомо, що йому не вдалося побудувати дружні стосунки із однолітками, натомість він із ранніх років зацікавився наукою. Так, після того, як майбутній академік навчився читати та писати, почав вивчати арифметику, якою оволодів із легкістю. Так, його матір згадувала про те, що його навчався він з власного бажання та із легкістю засвоював нові знання, а оскільки дозвілля організував собі сам, то навчився самостійності та ініціативності. 

У 1916 році шлюб батьків Корольова було офіційно розірвано, у листопаді 1916 року мати узаконила стосунки із інженером-електриком Григорієм Баланіним, якого було скеровано на роботу до Одеси. Тож Сергій Корольов іде до школи у Одесі, а саме вступає до Третьої гімназії. Втім, навчатися там майбутньому науковцю не судилося, адже у зв’язку із революцією гімназію було закрито. Натомість вітчим віддав Корольова на навчання до модельного гуртка при портовому клубі. 

Роки навчання Корольова

Оскільки випускникам середнього навчального закладу необхідно було здобути робітничу спеціальність, у 1922 році Корольов складає екзамени екстерном та вступає до Першої одеської будівельної професійної школи, паралельно з цим отримує членство в нещодавно створеному Товаристві авіації і повітроплавання України та Криму. Він вивчає теорію проєктування літальних апаратів та займається практикою у цій галузі. Необхідні для навчання знання отримує зазвичай із книг, а оскільки володіє німецькою мовою, то має можливість читати літературу в оригіналі. 

Липень 1924 року виявляється знаковим для початку кар’єри науковця. Так, розроблений ним проєкт планера було затверджено президією Одеського відділення Товариства авіації і повітроплавання України та Криму, на той час Корольову було 17 років. У розробленому проєкті було виконано технічні розрахунки, креслення та складено пояснювальну записку. У серпні 1924 року проєкт безмоторного літака К-5 отримав “добро” на реалізацію, тож його було надіслано до Харкова, на розгляд Центральної спортивної секції. Тим часом Сергій Корольов завершує навчання у будівельній професійній школі та здобуває середню освіту та разом з тим фах муляра та черепичника. 

Восени 1924 року Сергій Корольов починає навчатися на факультеті механіки Київського політехнічного інституту. У першу чергу,  цей освітній заклад привернув увагу майбутнього науковця через видатний викладацький склад, можливість відвідувати планерний гурток та через це, що КПІ – альма-матер авіаконструктора Ігоря Сікорського. З архівної анкети відомо, що у графі “національність” Корольов зазначив “українець”. Факультет мав на меті підготовку інженерів авіації, ті, хто не підтвердив своє походження пролетаря, повинні були платити за навчання.  

У кінці літа 1926-го ректор КПІ Бобров зауважує, що відкриття авіаційного відділення при механічному факультеті було помилкою, тож перед охочими продовжувати навчання за фахом постала пропозиція поїхати здобувати освіту або у Вище технічне училище, або Військово-повітряну академію в москві. Сергій Корольов почав навчатися на  факультеті аеромеханіки московського університету ім. М. Баумана за спеціальністю літакобудування.

Дипломна робота Корольова – проєкт двомісного літака СК-4 за власною конструкцією. Коли диплом було захищено, проєкт було відправлено у виробництво. Випробування літального апарату були вдалими.

Кар’єра академіка Сергія Корольова

Під час навчання в університеті Корольов працює на заводах, де є авіаційна промисловість та проходить шлях від техніка до інженера-конструктора. Протягом 1928-1930 років, паралельно із роботою, він отримує диплом льотчика у результаті завершення навчання у школі планеристів та пілотів-майстрів тривалого польоту. 

Планер, який сконструював Корольов спільно з Іллюшиним, вперше було показано на загал у 1929 році, у рамках планерних змагань в Криму. Апарат мав назву “Коктебель”, на честь місця, де було організовано політ. 

Корольов планує показати світу свій планер СК-3 „Червона зірка“ під час VII Всесоюзного зльоту планеристів восени 1930 року, втім, хворіє на тиф, відповідно, замість нього політ здійснює пілот Степанчонок, який виконує петлю Несторова на висоті сто метрів від землі, а потім, після набору висоти, виконує її ще два рази. 

Через ускладнення після тифу, у січні 19331 року Корольов набуває інвалідність, страждає від загрозливого головного болю, проте не забуває про наукову діяльність. Так, він приступає до вивчення праці Ціолковського “Реактивний аероплан”, працює над кресленнями, проводить розрахунки, стан його здоров’я покращується. Одужавши, академік повертається до роботи у галузі авіапромисловості. У вільний від роботи час Корольов відвідує гурток Товариства сприяння обороні, авіаційному та ХІМІЧНОМУ будівництву. 

Разом з тим Корольов доходить до висновку, що гвинтова авіація більше йому нецікава, адже втратила свою актуальність. У 1931 році на базі Товариства сприяння обороні, авіаційному та ХІМІЧНОМУ будівництву організовують Групи вивчення ракетного руху, учасники яких працюють на громадських засадах, до їхньої роботи долучається і Корольов. У віці 25 років, у липні 1932-го, Корольов здобуває посаду начальника Групи вивчення ракетного руху на безоплатній основі. 

Основна робота академіка кипить у Центральному аерогідродинамічному інституті ім. М. Є. Жуковського. Його група отримує у користування підвал на Садово-Спаській вулиці. Завдяки Корольову групі надають фінансування. У рамках  Групи вивчення ракетного руху було спроєктовано, виготовлено та випробовувано перші ракети радянського зразка, які працювали на гібридному та ракетному паливі.

У вересні 1933 року у москві було засновано Реактивний науково-дослідний інститут на базі газодинамічної лабораторії та МосГВРР, а Корольов отримав посаду заступника начальника навчального закладу. Корольов очолював відділ крилатих ракет, у 1937 році стає очільником групи ракетних апаратів.

Ув’язнення 

Сергія Корольова заарештували 27 червня 1938 року, а 27 вересня цього ж року на закритому засіданні суду було винесено вирок, у якому академіка засудили до десяти років виправно-трудових таборів на Колимі із позбавленням прав на п’ять років та конфіскацією майна.

І родина, і відомі льотчики намагалися посприяти у покращенні ситуації, зокрема, ув’язнений у стінах ЦКБ-29 авіаконструктер Туполєв. 

Корольов особисто двічі звертався до Сталіна з проханням переглянути справу його засудження. Восени 1940 року відбулися зміни в умовах його покарання і йому було призначено відбувати термін у  ЦКБ-29, який очолював ув’язнений Туполєв. 

Під час війни, перебуваючи у статусі засуджених, вони з Туполєвим спільними зусиллями розробляють проєкт літака Ту-2. Згодом Корольов переводиться до Казані, до проєктного інституту, де над розробкою реактивних двигунів працюють вчені та інженери, “вороги народу”. Там він працює над розробкою реактивного двигуна для бомбардувальника Пе-2. 

27 липня 1944 року Корольова достроково звільнили з-під арешту та ліквідували його судимість. Втім, оскільки повернутися домоду, маючи тюремне минуле, непросто, він продовжує працювати в КБ. 

Восени 1945 року Корольов отримує доручення поїхати до Німеччини, вивчати німецьку трофейну техніку, зокрема ракетну.  

Корольов на посаді головного конструктора

1946 року Корольов отримує посаду головного конструктора балістичних ракет та стає начальником відділу Навчально-дослідницького інституту-88. Так, зокрема, завдяки його діяльності розробляються і виходять на ринок перші радянські балістичні ракети: Р-1, Р-2, Р-11, Р-11ФМ, а також ракета середньої дальності Р-5. 

У серпні 1956 року Корольов стає очільником та головним конструктором ракетного центру ОКБ-1, який є найбільшим у державі. 

Найзначнішим досягненням академіка як авіаконструктора вважають проєктування міжконтинентальної балістичної ракети  під назвою Р-7, яку вдалося успішно запустити у серпні 1957-го. Ця міжконентальна балістична ракета є першою у світі.  Також 4 жовтня 1957 року вдалося запустити перший в історії штучний супутник Землі. У квітні 1961 року було організовано перший політ у космос на кораблі “Восток”. 

Найважливішим конструкторським досягненням Корольова була перша у світі міжконтинентальна балістична ракета Р-7, перший вдалий запуск якої відбувся 27 серпня 1957 року. Р-7 стала основою для створення цілої родини ракет-носіїв, що забезпечили низку фундаментальних досягнень у галузі безпілотної та пілотованої космонавтики.

Під керівництвом Корольова у якості головного конструктора було сконструйовано перші космічні літальні апарати серій «Луна», «Венера», «Марс», «Зонд» та проєкт “Союзу”, космічного корабля. 

Георгій Мокрицький 

Український науковець, письменник, історик-краєзнавець, журналіст, видавець, фотохудожник, який народився та проживав у Житомирі.

Біографічні факти

Георгій Мокрицький народився 28 січня 1952 році у Житомирі в родині місцевих інтелігентів. 1974 року здобуває вищу освіту у місцевому сільськогосподарському інституті. На початку своєї кар’єри працює референтом та лектором у товаристві “Знання”, у пострадянський період обіймає посаду відповідального секретаря газети “Житомирський вісник”. 

Проте, варто зазначити, що діяльність в редакції – не та сфера, яка цікавила Георгія Мокрицького, адже у вільний від роботи час він навідувався до архівів у Житомирі та за його межами. Так, 1983 року він зініціював створення топонімічної комісії у виконкомі Житомирської міської ради та очолював її. У 90-ті роки інститутом історії Національної академії наук України було схвалено концепцію удосконалення топонімічного ландшафту Житомира, яку розробив Георгій Мокрицький. 

Також завдяки діяльності Георгія Мокрицького було привернено увагу до постатей таких видатних вихідців з Житомирщини як Олег Ольжич, Олександр Шумський, Іван Фещенко-Чопівський, В’ячеслав Липинський, Михайло Скорульський, Михайло Усанович. За кошти, які Мокрицький отримав у якості гонорару за архітектурно-краєзнавчий нарис «Житомир», він зініціював встановлення пам’ятної дошки на будинку, у якому 1918 року функціонувала очолювана Михайлом Грушевським  Центральна Рада УНР.

Окрім наукової діяльності, Мокрицький займався і видавничою в товаристві “Знання”. Так, 1994 року він очолює видавничий відділ  КП «Журфонд» Житомирської обласної організації Спілки журналістів України. 1997 року дружина науковця засновує приватне видавництво краєзнавчого спрямування “Волинь”, де Георгій Мокрицький обіймав посади спочатку головного редактора, а потім вже директора. Саме завдяки цьому видавництву світ побачила така суспільно значуща краєзнавча література як «Історія трудових колективів Житомирщини», «На карті Житомира», «Пам’ятки рідного міста»,  «Видатні постаті Житомирщини». Також Мокрицький був членом правління Житомирської обласної організації Національної спілки краєзнавців України.

Спільно із Сергієм Глабчуком Георгій Мокрицький видав фотоальбом “Житомир” у кольорі, текст у якому подано на шести мовах одночасно. Краєзнавець написав такі книги для юного покоління: «Розповіді про Житомир» та «Абетка. Житомир».

Загалом науковий багаж краєзнавця охоплює понад 60 виданих книг, близько тисячі статей на краєзнавчу тематику та монографію у співавторісті із Доброчаєвою про відомого ботаніка Володимира Липського. 

Протягом значного періоду часу Георгій Мокрицький проживав у Житомирі, де народився та виріс. Помер  26 грудня 2021 року.

Отримані відзнаки та нагороди

Улітку 1993 року Георгій Мокрицький отримав звання «Заслужений журналіст України», є членом Національної спілки архітекторів України, почесним членом Національної спілки краєзнавців України, головою обласної організації Українського Товариства охорони пам’яток історії та культури, почесним президентом Малої Академії Краєзнавців, яка працює на базі обласної бібліотеки для дітей Житомирської обласної ради за Програмою «Глобальні бібліотеки в Україні». Краєзнавець та науковець удостоєний нагороди «За заслуги перед містом» II та III ступенів, а у серпні 2016 року Указом президента України його було нагороджено ювілейною медаллю «25 років незалежності України».

Геннадій Махорін 

Український історик та краєзнавець, ім’я якого пов’язане із Житомиром. Народився 1965 року у селі Софіївка на Миколаївщині, у 1971 році його родина переїжджає до смт Ружин та Житомирщині. Протягом 1972-1982 років здобуває освіту у Ружинській середній школі, після завершення навчання вступає до Житомирського педагогічного інституту на відділення української філології. 

Протягом 2001-2011 років працював у Житомирському державному університеті імені Івана Франка на кафедрі історії, пройшовши шлях від асистента до старшого викладача.

Авторству Геннадія Махоріна належать понад 50 книг та брошур на історичну та краєзнавчу тематику, а також чотири навчальні посібники. Також, окрім наукової, слід зазначити і про громадську діяльність історика, адже він є ученим-секретарем  Житомирської обласної організації Спілки краєзнавців України, заступником голови Житомирського обласного об’єднання ВУТ «Просвіта», членом Проводу Житомирської обласної організації ОУН, організатором Центру історико-демографічних досліджень і біографістики при ЖНАЕУ. Нагороджений медалями «Будівничий України» (найвища нагорода ВУТ «Просвіта» ім. Тараса Шевченка) і  «Гордість ЖНАЕУ».

Житомирщина нагороджує талановиту молодь – фестиваль мистецтв “Пісенний Спас” імені Володимира Шинкарука

Житомирщина вже звикла до того, що 19 серпня, з відкритою душею і щирим серцем поет, композитор, пісняр, науковець, драматург, професор Житомирського державного університету, заслужений...

Житомирянин Вячеслав Гопанчук – один з найуспішніших тренерів України з кікбоксингу

Федерація Кікбоксингу України WAKO оприлюднила на своєму сайті список 10 найуспішніших тренерів того року. Далі розкаже «Zhytomyrski.info» Один з них, житомирянин, заслужений тренер України Вячеслав...
.,.,.,.