Артур Шевчук – звичайний хлопець, що закоханий у футбол та, на жаль, не зробив кар’єри у цьому спорті. Але це не завадило йому стати президентом футзального клубу «Імпульс».
Далі розкаже «Zhytomyrski.info» з посиланням на ZhytomyrTravel.
У родині Артура футболом ніхто не займався, але хлопець проявив ініціативу, бо все життя виступав за здоровий спосіб життя. Футбольна кар’єра не склалася, але зараз він створює умови грати у клубі для інших, таких самих звичайних юнаків. Шевчук пише електронну музику, потім виставляє її на різні ресурси за гроші, таким чином заробляє на футзальний клуб. Йому неодноразово говорили, щоб він кинув цю справу і купив собі машину, наприклад. Але Артур з цим не погоджується.
«Коли я бачу, як у хлопців горять очі (так горіли у мене колись в дитинстві), я не можу просто так взяти й зупинитись. Це означає забрати можливість грати у клубі. Колись так не здійснилась моя дитяча мрія. Навичок у мене потрібних не було, фінансових можливостей не було, хлопців зібрати у команду я теж не мав можливості. Тоді це могла бути лише дворова команда, але не така, яку ми маємо зараз» – каже Артур.
За словами Шевчука, щоб стати хорошим футболістом, потрібна залізна дисципліна, це по-перше. По-друге, обов’язково потрібна любов до футболу. І ще потрібна любов до працелюбності, бо якщо немає цих азів, то нічого не вийде взагалі.
«Дисципліна дуже потрібна, з неї ми починаємо. Гравців відбираємо не тільки по фізичних характеристиках, а й щоб по характеру підходили під команду. Бо якщо людина «не наша», робота не складається. У нас є постійний склад, є морально сформована команда – ми працюємо. Ми як сім’я. У нашої команди навіть гасло своє: «Одна сім’я – одна команда». В клубі так і є: один за одного. Якщо у когось горе, вписуються всі» – зазначає Артур.
Професійних досягнень у футболі наша команда поки не має, бо ми не професіонали, а аматори. Звичайно, ми плануємо розвиватись, і попереду українська аматорська ліга. Проте перші кроки ми вже зробили: у дворовому чемпіонаті ми посіли перше місце, у нас є кубок, медалі й перемога» – розповідає Шевчук.
Президент клубу розповідає, що він лише організатор, менеджер, а головним авторитетом у команді є тренер, який користується повагою та довірою. Без довіри нічого не складеться. До керування клубу хлопці ставляться серйозно. У команди є тренер, є прес-аташе. Нещодавно документально оформились, щоб не існувати «на пташиних правах».
Те, що у спорті існує корупція, Артура зовсім не приваблює. Як він каже, зараз країні вкрай потрібні зміни, які починати треба з себе.
Артур Шевчук живе у Житомирі і нікуди не збирається їхати. Була можливість поїхати у Київ, але тут залишаться гравці, команда. Артур каже, що Житомир – «місто контрастів»: день все добре, день погано. Але він його любить, тут кожний куточок свій, кожна вулиця.
«У багатьох Житомир асоціюється тільки з морозивом і шкарпетками, з того іноді кепкують, але у нас багато інших бюджетоутворювальних підприємств, своя інфраструктура. Якщо більше дбати про звичайних людей, ніхто звідси їхати не буде» – відмічає Шевчук.
